Історія справи

Рішення ВССУ від 18.06.2014 року у справі №6-1184св14

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 червня 2014 року м. Київ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Луспеника Д.Д.

суддів: Гулька Б.І., Лесько А.О., Червинської М.Є., Черненко В.А.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до департаменту житлового господарства та інфраструктури Львівської міської ради, виконавчого комітету Львівської міської ради, ОСОБА_2, треті особи: Галицька районна адміністрація Львівської міської ради, головне управління державної міграційної служби України у Львівській області, Львівське комунальне підприємство «Цитадель-Центр» про визнання ордеру на жиле приміщення недійсним, скасування та відновлення державної реєстрації, виселення та відшкодування шкоди за касаційною скаргою виконавчого комітету Львівської міської ради на рішення Галицького районного суду м. Львова від 19 червня 2013 року, окрему ухвалу Галицького районного суду м. Львова від 19 червня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 9 грудня 2013 року,

в с т а н о в и л а:

У грудні 2012 року ОСОБА_1 звернулась до суду з указаним позовом, в якому просила визнати недійсним ордер № 0003883 від 1 серпня 2012 року на квартиру АДРЕСА_1, виданий 1 серпня 2012 року Львівською міською радою ОСОБА_2, скасувати державну реєстрацію ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1, та виселити останню із зазначеної квартири; стягнути з відповідачів майнову та моральну шкоду у розмірі 20 тис. грн., відновити державну реєстрацію ОСОБА_1 у спірній квартирі.

Свої вимоги позивач мотивувала тим, що 1 серпня 2012 року Львівська міська рада незаконно видала ОСОБА_2 ордер на квартиру АДРЕСА_1, оскільки вказана квартира не була вільною, так як вона проживала у цій квартирі, була у ній зареєстрована та не втратила права користування цією квартирою, що встановлено рішенням Галицького районного суду м. Львова від 11 липня 2012 року та ухвалою апеляційного суду Львівської області від 23 жовтня 2012 року. Крім того, вважає, що такими неправомірними діями відповідачів їй було завдано майнову та моральну шкоду у зв'язку з тим, що було порушено її життєвий уклад, оскільки її та малолітню доньку незаконно позбавлено житла.

Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 19 червня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Львівської області від 9 грудня 2013 року, позов задоволено частково.

Визнано недійсним ордер № 0003883 від 1 серпня 2012 року на квартиру АДРЕСА_1, виданий 1 серпня 2012 року виконавчим комітетом Львівської міської ради ОСОБА_2.

Скасовано державну реєстрацію ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1.

Виселено ОСОБА_2 з квартири АДРЕСА_1.

Відновлено державну реєстрацію ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1.

Стягнуто з виконавчого комітету Львівської міської ради на користь ОСОБА_1 8 тис. грн завданої моральної шкоди.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Галицьким районним судом м. Львова від 19 червня 2013 року постановлено окрему ухвалу, яку скеровано прокурору Галицького району м. Львова для належного реагування та вжиття відповідних заходів, а також для попередження у майбутньому порушень, зазначених у мотивувальній частині ухвали.

У поданій касаційній скарзі виконавчий комітет Львівської міської ради, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом матеріального чи порушення норм процесуального права. Оскаржувані судові рішення зазначеним вимогам закону не відповідають.

Суд першої інстанції, задовольняючи частково позов та стягуючи моральну шкоду на користь ОСОБА_1, з висновком якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що внаслідок неправомірних дій виконавчого комітету Львівської міської ради, що проявилися у наданні ОСОБА_2 квартири АДРЕСА_1 та видачі їй ордеру на вказану квартиру, яка на законних підставах належала ОСОБА_1, вона та її малолітня дитина були позбавлені законного права на користування спірною квартирою, фактично залишились без житла, що свідчить про порушення їх права на житло, гарантованого Конституцією України, також ОСОБА_1 зазнала стресу та моральних страждань.

Проте повністю погодитись з такими висновками судів не можна.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судові рішення зазначеним вимогам закону не відповідають.

Статтею 47 Конституції України встановлено, кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону.Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Відповідно до ч.2 ст.58 ЖК України ордер може бути видано лише на вільне жиле приміщення.

Згідно зі ст.59 ЖК України ордер на жиле приміщення може бути визнано недійсним у судовому порядку у випадках подання громадянами не відповідаючих дійсності відомостей про потребу в поліпшенні житлових умов, порушення прав інших громадян або організацій на зазначене в ордері жиле приміщення, неправомірних дій службових осіб при вирішенні питання про надання жилого приміщення, а також в інших випадках порушення порядку і умов надання жилих приміщень.

Статтею 117 ЖК України передбачено, що у разі визнання ордера на жиле приміщення недійсним внаслідок неправомірних дій осіб, які одержали ордер, вони підлягають виселенню без надання іншого жилого приміщення. Якщо громадяни, зазначені в ордері, раніше користувалися жилим приміщенням у будинку державного або громадського житлового фонду, їм повинно бути надано жиле приміщення, яке вони раніше займали, або інше жиле приміщення. У випадках визнання ордера на жиле приміщення недійсним з іншим підстав, крім випадку, передбаченого частиною першою цієї статті, громадяни, зазначені в ордері, підлягають виселенню з наданням іншого жилого приміщення або приміщення, яке вони раніше займали.

Частиною 3 ст. 61 ЦПК України передбачено, що обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа щодо якої встановлено ці обставини.

Як убачається з матеріалів справи рішенням Галицького районного суду м. Львова від 11 липня 2012 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Львівської області від 23 жовтня 2012 року було відмовлено у задоволенні позову Галицької районної державної адміністрації Львівської міської ради про визнання ОСОБА_1 такою, що втратила право користування спірною квартирою.

При цьому, рішенням Львівської міської ради від 20 липня 2012 року № 485 «Про надання квартири у зв'язку з відселенням з аварійного житла», під час розгляду справи в суді, спірну квартиру було надано ОСОБА_2

Таким чином, судові рішення в частині задоволення позову про визнання недійсним ордеру, виданого на спірну квартиру ОСОБА_2, скасування державної реєстрації ОСОБА_2 та її виселення, відновлення реєстрації ОСОБА_1 відповідають вимогам закону, оскільки на момент прийняття виконкомом Львівської міської ради рішення № 485 «Про надання квартири у зв'язку з відселенням з аварійного житла» і видачі ордеру ОСОБА_2, виконавчому комітету було відомо про розгляд Галицьким районним судом м. Львова справи з приводу користування ОСОБА_1 спірною квартирою після скасування заочного рішення.

З урахуванням наведеного, судові рішення в цій частині слід залишити без змін.

Суди, задовольняючи позов в частині стягнення моральної шкоди, виходили з того, що саме діями виконавчого комітету Львівської міської ради ОСОБА_1 було завдано моральну шкоду; під час розгляду справи було враховано глибину фізичних і моральних страждань позивача, їх тривалість і тяжкість, розмір якої було визначено з урахуванням розумності та справедливості.

При цьому суди не врахували, що положення ст. 1167 ЦК України на правовідносини, які склались між сторонами, не поширюються.

З урахуванням того, що фактичні обставини справи судами встановлено повно, але в частині вирішення спору щодо відшкодування моральної шкоди неправильно застосовано закон, який регулює спірні правовідносини, судові рішення в цій частині підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Згідно зі ст. 211 ЦПК України, окрема ухвала є процесуальним засобом судового впливу на виявлені під час судового розгляду порушення законності, а також причини та умови, що цьому сприяли.

Правовими підставами постановлення окремої ухвали є: виявлення під час розгляду справи порушень матеріального або процесуального закону; встановлення причин та умов, що сприяли вчиненню таких порушень.

За наявності цих двох правових підстав у сукупності суд має право постановити окрему ухвалу і направити її відповідним особам чи органам для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли вчиненню виявлених порушень.

Отже, окрема ухвала суду є процесуальним засобом судового впливу на виявлені під час судового розгляду порушення законності, а також причини та умови, що цьому сприяли.

Вона може бути ухвалена тільки на підставі матеріалів, досліджених у суді, та має містити вказівку на дійсні причини й умови, які сприяли порушенню саме матеріального або процесуального закону, та які саме права громадян порушено.

Колегія суддів погоджується з окремою ухвалою, оскільки вона постановлена судом з урахуванням зазначених положень закону.

Керуючись п. 5 ч. 1 ст. 335, ст. ст. 336, 341 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

в и р і ш и л а :

Касаційну скаргу виконавчого комітету Львівської міської ради задовольнити частково.

Рішення Галицького районного суду м. Львова від 19 червня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 9 грудня 2013 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 щодо відшкодування моральної шкоди скасувати.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до департаменту житлового господарства та інфраструктури Львівської міської ради, виконавчого комітету Львівської міської ради, ОСОБА_2, треті особи: Галицька районна адміністрація Львівської міської ради, головне управління державної міграційної служби України у Львівській області, Львівське комунальне підприємство «Цитадель-Центр» про відшкодування моральної шкоди відмовити.

В іншій частині рішення Галицького районного суду м. Львова від 19 червня 2013 року, окрему ухвалу Галицького районного суду м. Львова від 19 червня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 9 грудня 2013 року залишити без змін.

Рішення оскарженню не підлягає.

Головуючий: Д.Д. Луспеник

Судді: Б.І. Гулько

А.О. Леско

М.Є. Червинська

В.А. Черненко